Кредит. Думаю каждый слышал это будоражащие слово, у некоторых оно вызывает нервный тик, так как, многие слышали негативные кредитные истории о том, как человек, который влез в «долговую яму», столкнулся с волной не приятных моментов, угроз, шантажа, непрерывных звонков с 1000 неизвестных абонентов в неудобное для себя время. Кто-то скажет, «Так не бери, и проблем не будет», но к сожалению, бывает масса непредвиденных ситуаций, таких как, болезнь, потеря работы, ремонт машины, или же просто, хочется купить что-то сегодня, и не ждать две недели зарплату, и тогда люди прибегают к такому быстрому, доступному решению как кредит. И очень часто, полное закрытие кредита откладывается, ввиду нерешенной проблемы, приведенной выше. И тогда мышеловка захлопнулась, и начинается самое интересное: двойные проценты, пеня, штрафные санкции, из-за чего, как следствие, сумма вашего займа увеличивается не по дням, а по часам. И в ситуации, когда вы продолжаете с малейшей погрешностью выплачивать долг, вы уже оплачиваете не ту сумму, какуюбрали, а в первую очередь, вы оплачиваете проценты, штрафы, в лучшем случае – малую часть той суммы, которую вы действительно взяли. И так продолжается длительное время, вы оплачиваете минимальный платеж по кредиту, ввиду непредвиденной ситуации в вашей жизни, из-за которой вы не в состоянии попрощаться сейчас с кредитом, и масштабы вашего кредита увеличиваются в разы.
Согласитесь, не очень приятная ситуация, и с уверенностью можно утверждать, что каждый мечтает быть в стороне этой ситуации, в идеале не быть участником этого марафона. В юридическом бюро «Истина», ежедневно решают такие ситуации, и с успехом побеждают и более масштабные проблемы с кредитами. И есть хорошая новость для тех, кто оказался в такой ситуации, и не может найти выход, или вам кажется что это уже не закончится никогда. Выход есть! И самое главное, помощь в решении вашей проблемы и ее счастливый финал. В юридическом бюро «Истина», команда опытных высококвалифицированных специалистов, которые уже помогли своим клиентам решить данную проблему, помогут и вам. Ниже вы можете ознакомиться с текстом решения суда для того, чтобы убедиться в успехах адвокатов юридического бюро «Истина».
Справа № 522/17374/20
Провадження № 2/522/6451/21
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 травня 2021 року м. Одеса
Приморський районний суд м. Одеси в складі:
головуючого судді – Домусчі Л.В.,
за участю секретаря судового засідання Лисенко А.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
ВСТАНОВИВ:
До суду надійшов позов Акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Згідно обґрунтування позову, ОСОБА_1 звернувся до АТ КБ «Приватбанк» із метою отримання банківських послуг, у зв`язка з чим підписав заяву №б/н від 30.03.2017 року. Відповідно до бажання відповідача, банком було відкрито кредитний рахунок та встановлено початковий кредитний ліміт у розмірі, визначений у довідці про зміну умов кредитування та обслуговування картрахунку, яка додається до позову. У подальшому, кредитний ліміт було збільшено до 27 000 грн.. Між тим, у порушення вимог договору та чинного законодавства ОСОБА_1 належним чином не здійснював погашення кредиту та відповідних платежів за договором, у зв`язку з чим у нього станом на 25.08.2020 року утворилась заборгованості у розмірі 149 796, 25 грн., яка складається з наступного: 104 203,01 грн. – заборгованості за тілом кредиту; 21 783,11 грн. – заборгованості за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України; 23 810,13 грн. – нарахована пеня. Посилаючись на те, що у добровільному порядку відповідача погашення боргу не здійснює, вимушені звернутись до суду з дійсним позовом.
Ухвалою суду від 23.10.2020 року провадження у справі було відкрито за правилами спрощеного позовного провадження в судовому засіданні на 23.11.2020 року.
Розгляд справи 23.11.2020 року був відкладений на 13.01.2021 року.
До суду 31.12.2020 року надійшов відзив на позов від представника відповідача – адв. Сластнікової Г.О., згідно якого заперечувала проти вимог та просила відмовити. Посилалась на те, що дійсно, 31 березня 2017 року між АТ “КБ “ПРИВАТБАНК” (надалі “відповідач”, “Банк”) та ОСОБА_1 (надалі “позивач”, “споживач”, “Клієнт”) був укладений публічний договір споживчого кредитування №SAMDNWFC00034239601 (надалі Договір), за яким позивач отримав кредитний ліміт у розмірі 27 000,00 грн. на споживчі цілі. При цьому, вважає, що позивач у позові навмисно приховує від суду назву угоди, яка є підставою виникнення договірних правовідносин, замінюючи кредитний договір №SAMDNWFC00034239601 від 31.03.2017 на кредитний договір б/н від 30.03.2017. Такі дії позивача обумовлені наявним рішенням суду щодо встановлення правомірності цього договору. Так, рішенням Приморського районного суду м.Одеса по справі №522/7455/19 кредитний договір №SAMDNWFC00034239601 від 31.03.2017 було визнано нікчемним. Рішення ніким не оскаржено та набуло чинності.
Зазначила, що згідно виписки по рахунку, наданої банком, відповідач з 17 серпня 2017 року перевищив свій кредитний ліміт, і станом на 01 березня 2020 року, на думку позивача, має борг перед банком у сумі 149 796, 25 грн.. Посилалась на те, що несвоєчасне повернення кредитних ресурсів сталося через хворобу відповідача, внаслідок якої він втратив постійну роботу та не мав доходу. Наведені обставини мали в минулому та продовжують мати серйозний моральний та матеріальний вплив на положення позичальника та його можливість своєчасно погашати борг перед позивачем. При цьому, відповідач в такий важкий для нього час продовжував повертати отримані кошти банку. За період з 31.03.2017 р. до 04.04.2019 р. відповідач сплатив Банку 115 041,55 грн., (додаток 3 до відзиву). Однак, позивач всі сплачені кошти направив на сплату процентів від прострочення суми заборгованості в розмірі 86,4% та 84% річних (див. арк.6 позовної заяви та гр.4 «Сума у валюті операції» додатку № 5 до позовної заяви). Із 01 вересня 2017 року до 01 березня 2020 року банк нараховував позивачу проценти від прострочення суми заборгованості в розмірі 86,4% та 84% річних. Наведені факти, на думку представника, свідчать, що відповідач за умовами укладеного договору зобов`язаний сплачувати Банку непропорційну велику суму компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості отриманих коштів) через несвоєчасне виконання ним зобов`язань за договором.
Додатково посилалась на те, що 16.10.2020 року набрало сили рішення Приморського районного суду м. Одеса по справі №522/7455/20 за позовом ОСОБА_1 до відповідача АТ «ПРИВАТБАНК» про визнання недійсним із моменту укладення договору положення пункту 2.1.1.2.12 кредитного договору №SAMDNWFC00034239601, укладеного між ним та банком 31 березня 2017 року, згідно якого клієнт зобов`язується сплатити на користь банку проценти від суми неповернутого в строк кредиту, які у відповідності до ч. 2 ст. 625 ЦК України встановлюються за домовленістю сторін у процентах від простроченої суми заборгованості у розмірі 86,4% та 84% річних (додаток 1). За розглядом даної справи суд виходив із того, що «у заяві позичальника від 31.01.2017 року сторони узгодили базову процентну ставку за кредитом на момент підписання договору в розмірі 3,5 % на місяць на залишок заборгованості. Згідно розрахунку боргу за карткою, наданою представником банку (т.1, а.с.229-237). При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме наданий представником позивача витяг із Умов (т.1, а.с.8-39) був чинним на час написання заяви-анкети від 31.03.2017 року та позивач був із ним ознайомлений під підпис, а також те, що вказані документи на момент отримання позивачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів». Суд виходив із того, що відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, комісії, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань. Між тим, відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 суд виходив із того, що наслідки недійсності правочину не застосовуються до правочину, який не вчинено.
Додатково посилалась на пропуск банком строків позовної давності. Вказувала, що згідно п.1.1.1.60 Договору (доданий позивачем до позовної заяви) мінімальний обов`язковий платіж – розмір боргових зобов`язань відповідача, які щомісяця повинен сплачувати відповідач протягом терміну дії картки. Втім, оскільки зобов`язання відповідача з повернення кредитних коштів визначено шляхом здійснення щомісячних платежів, то трирічний строк позовної давності необхідно відраховувати окремо по кожному щомісячному платежу, починаючи з травня 2017р. (перший місяць прострочення). Натомість позивач звернувся до суду з позовом 06.10.2020р., а відтак строк позовної давності пропущений.
За викладеного сторона відповідача просила відмовити у задоволенні позову банку.
Також разом із відзивом представник відповідача заявила до суду клопотання про витребування доказів, яке було задоволено ухвалою суду від 18.01.2021 року. Розгляд справи відкладено на 16.02.2021 року.
Витребувані судом докази були надані до суду 11.02.2021 року (а.с.5-28, т.2).
Також представником позивача 16.02.2021 року до суду були надані копії наступних документів: анкети-заяви від 30.03.2017 року, паспортів споживчого кредиту від 31.10.2017 року, 10.02.2018 року, від 02.03.2018 року, від 03.05.2018 року, від 19.04.2018 року; кольорові фото клієнта з картками; довідки про видані картки; довідки про зміну умов кредитування; виписки по рахунку (а.с.51-112, т.2).
У зв`язку з перебуванням судді у відпустці, розгляд справи 16.02.2021 року був відкладений на 05.03.2021 року. З метою мирного врегулювання спірних правовідносин, за клопотанням сторін розгляд справи 05.03.2021 року був відкладений на 17.03.2021 року.
У судовому засіданні 17.03.2021 року була присутня представника банку – Акрабова О.М., яка позовні вимоги підтримала та просила задовольнити, стягнувши із відповідача заборгованість за кредитним договором від 30.03.2017 року у розмірі 149 796, 25 грн., розраховану станом на 25.08.2020 року та яка складається з наступного: 104 203,01 грн. – заборгованості за тілом кредиту; 21 783,11 грн. – заборгованості за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України; 23 810,13 грн. – нарахована пеня. Посилалась на те, що на ім`я відповідача за його анкетою-заявою від 30.03.2017 року наступного дня (31.03.2017 року) було відкрито рахунок № НОМЕР_1 ; також на ім`я відповідача 20.04.2017 року відкрито рахунок № НОМЕР_2 . 31 березня 2017 року відповідач отримав кредитний ліміт 300 грн., який неодноразово ним змінювався на 02.08.2017 року був збільшений до 27 000 грн.. Після цього, відповідач неодноразово (5 разів) оформлював швидкі кредити «миттєва розстрочка», про що свідчать паспорти кредитування від 31.10.2017 року (на суму 50000 грн. під 79% річних), 10.02.2018 року (на суму 50 000 грн. під 79% річних), від 02.03.2018 року (на суму 50 000 грн. 79% річних), від 19.04.2018 року (на суму 12 000 грн. під 79% річних); від 03.05.2018 року (на суму 25 000 грн. під 79% річних). Зобов`язання за вказаними швидкими кредитами погашались за вищевказаною кредитною карткою, наданою відповідачу 31.03.2017 року за його заявою від 30.03.2017 року, проте він своєчасно отриманні кредитні кошти не повернув. Останнє поповнення картки було здійснено відповідачем 04.04.2019 року на суму 15 900 грн., про що свідчить надана ними виписка по рахунку. А тому наполягала на задоволенні позову.
Також у судове засідання з`явилась представник відповідача – ОСОБА_2 , яка позовні вимоги не визнала та просила відмовити, посилалась на те, що надана банком виписка не узгоджується з поясненнями представника банку; взагалі в погашення кредитів відповідачем були внесені кошти на суму 115 041, 55 грн., при цьому банком порушено порядок перерозподілу даних коштів, передбачений ст. 19 Закону України «Про споживче кредитування». Заперечувала отримання відповідачем швидких кредитів, зазначила, що за заявою-анкетою від 30.03.2017 року відповідачу був наданий кредит у розмірі 27 000 грн.. Окрім того, представнику відповідача не зрозуміло з чого виходив банк, з якого строку (коли сплинули 181 днів) у відповідача виникло зобов`язання погашати проценти по ч.2 ст. 625 ЦК України. Також вважає, що даний позов заявлений поза межами 3х річного строку позовної давності.
По справі було оголошено перерву до 24.03.2021 року із зобов`язанням представника банку надати до суду розрахунок заборгованості за кредитом без урахування взятих відповідачем 5ти швидких кредитів.
Через неявку сторін розгляд справи 24.03.2021 року був відкладений на 22.04.2021 року.
У судовому засіданні 22.04.2021 року представник банку – Акрабова О.М. просила поновити строк та прийняти до розгляду їх відповідь на відзив відповідача, позовні вимоги підтримала та просила задовольнити. Посилалась на те, що відповідачем загалом за період із 31.03.2017 року по 30.11.2019 року було знято кошти на суму 124 621, 07 грн., проте погашено частково – на суму 107 264, 30 грн., починаючи із 30.11.2019 року будь-яких платежів за кредитною карткою відповідач не здійснював, вважає, що строки давності ними не пропущені. Також зазначили, що 23.10.2020 року відбулась відміна штрафі за минулі періоди згідно рішення банку у розмірі 23 810, 13 грн. та вони просять стягнути заборгованості за вказаним кредитним договором, розраховану станом на 21.04.2021 року у розмірі 125 986, 12 грн., із яких: 104 203, 01 грн. – заборгованість за тілом кредиту; 21 783, 11 грн. – відсотки нараховані згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України у період із 01.01.2020 року по 01.03.2020 року за відсотковою ставкою 84% річних).
Представник відповідача заперечувала проти поновлення представнику позивача строку на подання відповіді на відзив, посилаючись на неповажність причин пропуску таких строків. Заперечувала проти вимог та в обґрунтування своєї позиції просила приєднати до матеріалів справи судову практику з питання «про миттєву розстрочку».
За клопотанням представника позивача, з наданням часу на ознайомлення з судовою практикою, по справі було оголошено перерву до 05.05.2021 року.
Верховний Суд у постанові від 1 жовтня 2020 року у справі № 361/8331/18 виходив із того, що основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
У судове засідання 05.05.2021 року сторони не з`явились, про час та місце проведення судового засідання були повідомлені належним чином. Представники сторін надали до суду заяви, згідно яких просили справу розглядати за їх відсутності.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікована Україною Законом № 475/97-ВР від 17.07.1997 року, гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.
Згідно до ч.1 ст. 223 ЦПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
З урахуванням викладеного, зважаючи на обізнаність сторін про існування відповідного спору, суд вважає за можливе вирішити спір по суті за відсутності сторін, сповіщених належним чином.
У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснюється.
Відповідно до ст.268 ЦПК України, у разі неявки всіх учасників справи в судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.
Крім того, на вимогу зазначених норм процесуального права, датою ухвалення судового рішення, ухваленого за відсутності осіб, які беруть участь у справі, є дата складення повного судового рішення. У зв`язку з цим, датою складення цього судового рішення 11.05.2021 року.
Суд, дослідивши та проаналізувавши матеріали справи, додані до неї документи приходить до наступних висновків.
Суд вбачає, що на розгляді Приморського районного суду м. Одеси перебувала цивільна справа №522/7455/19 за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» про визнання кредитного договору недійсним та рішенням сулу від 14.09.2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 було відмовлено, при цьому встановлені наступні фактичні обставини.
ОСОБА_1 09 травня 2007 року звернувся до АТ «КБ «ПриватБанк» із метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписав заяву №ODXRFB07051142 від 09.05.2007року, згідно якої отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок.
Згідно вказаної заяви, банк надав позичальнику строковий кредит у сумі 1719, 0 грн. на строк 6 місяців із 09.05.2007 року по 09.11.2007 року включно, з умовами сплати за користування кредитом відсотків у розмірі 0,42% на місяць на суму залишку заборгованості по кредиту, щомісячної винагороди за ведення фінансового інструменту у розмірі 51,57 грн. та одноразової винагороди, комісії в зазначені в Заяві та Умовах надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт) строки.
У подальшому, 31.03.2017 року, банком було здійснено переоформлення картки відповідача на клас вище, у зв`язку з чим він підписав анкету-заяву від 30.03.2017 року із кредитним лімітом 300 грн..
Згідно ч.1ст.1066 ЦК України за договором банківського рахунка банк зобов`язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.
У відповідності до ч.4 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.
Згідно матеріалів даної справи, відповідачу 31.03.20217 року було відкрито картковий рахунок № НОМЕР_1 із кредитним лімітом 300 грн., того ж дня кредитний ліміт відповідача був збільшений до 500 грн..
Згідно довідки про зміну кредитування та обслуговування кредитної картки № НОМЕР_1 , оформленої на ім`я ОСОБА_1 (а.с.77, т.2), що також було визнано відповідачем, 02.08.2017 року кредитний ліміт по даній картці був збільшений до 27 000 грн..
Строк дії картки був визначений сторонами до 07\20.
Також, згідно матеріалів справи, а саме довідки банку від 15.02.2020 року (а.с.76, т.2), на ім`я відповідача 20.04.2017 року було відкрито картковий рахунок № НОМЕР_2 зі строком дії до 03/21.
Зазначене також підтверджується випискою по рахунку відповідача, наданою банком за період із 31.03.2017 року по 23.10.2020 року (а.с.78-110, т.2).
Згідно листа АТ КБ Приватбанк від 27.01.2021 року (а.с.6, т.2), банк не має можливості надати оригінал кредитної картки, оскільки картковий рахунок був оформлений відповідачу на підставі його анкети-заяви від 30.03.2017 року (копію якої разом із фотокарткою відповідача додають), а також при здійсненні відповідачем власноручного цифрового підпису на планшеті, без використання додаткових даних в якості аналогу.
Звертаючись до суду з позовом, банк як на підставу позовних вимог, посилався на неналежне виконання ОСОБА_1 умов кредитного договору, який було укладено шляхом підписання відповідачем Анкети-заяви про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, а також необхідність стягнення заборгованості по тілу кредиту, відсоткам за користування кредитними коштами, а також штрафних санкцій, визначених відповідно до вказаних Умов та правил, а також Тарифів банку.
Згідно розрахунку заборгованості, наданого банком до позову (а.с.6-17), станом на 25.08.2020 року у відповідача утворилась заборгованості у розмірі 149 796, 25 грн., яка складається з наступного:
104 203,01 грн. – заборгованості за тілом кредиту;
21 783,11 грн. – заборгованості за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України;
23 810,13 грн. – нарахована пеня.
В обґрунтування позовних вимог, банком було додано до позову Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті https://privatbank.ua/terms/.
Разом з тим, як вбачається з долученої до матеріалів справи анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПРИВАТБАНКУ (для індивідуальних клієнтів, приватних підприємців та керівників корпоративних клієнтів) вона містить лише анкетні дані відповідача, його контактну інформацію.
У вказаній анкеті-заяві не зазначено, яку саме картку відповідач бажає оформити, не зазначено даних про умови кредитування, а саме: кредитний ліміт, які проценти встановлено за користування кредитом, строк договору, які штрафні санкції передбачені за несвоєчасне погашення кредиту.
Довідки про умови кредитування чи Тарифів обслуговування кредитних карт, які б містили підпис відповідача про ознайомлення з ними, матеріали справи також не містять.
Вирішуючи спір суд виходить із наступного.
Основні засади цивільного законодавства визначені у статті 3 ЦК України.
Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України.
Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.
Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.
Відповідно до частин першої, другою статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит і сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона – підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (у даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»).
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.
Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка (штраф) поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
У анкеті-заяві від 30.03.2017 року процентна ставка не зазначена, тобто між сторонами відсутня згода щодо істотних умов договору, зокрема розміру відсотків у якості плати за користування грошовими коштами, а також розміру відсотків, що нараховуються на прострочений кредит згідно статті 625 ЦПК України.
Крім того, у цій заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.
Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, а саме: заборгованість за відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно статті 625 ЦК України, заборгованість за нарахованими пенею.
Позивач, обґрунтовуючи своє право вимоги, у тому числі розмір і порядок нарахування боргу, крім самого розрахунку заборгованості за договором від 30.03.2017 року, посилався на витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та витяг з Умов та правил надання банківських послуг у ПриватБанку, як невід`ємні частини спірного договору.
Між тим, суд вважає, що Умови та правила надання банківських послуг, а також витяг з Тарифів не є документами, підписаними відповідачем як другою стороною договору, а тому відсутні підстави вважати, що відповідач був про них обізнаний та прийняв дані умови договору, зокрема уклав договір на визначених банком у позові умовах кредитування. Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку не містять підпису відповідача, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами шляхом нібито підписання заяви-анкети.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 3 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19) відступлено від висновку Верховного Суду України щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладений у раніше прийнятій постанові від 24 вересня 2014 року (провадження № 6-144цс14) та зроблено висновок, що «у переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. У разі укладення договору кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). У заяві позичальника від 18 лютого 2011 року процентна ставка не зазначена. Крім того, у цій заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру. В даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої – договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період – з часу виникнення спірних правовідносин (18 лютого 2011 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (20 лютого 2017 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачці Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. Вимог про стягнення процентів за користування позиченими коштами та інших сум за прострочення виконання грошового зобов`язання, з підстав та у розмірах встановлених актами законодавства, зокрема статтями 625, 1048 ЦК України позивач не пред`явив. Пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору. Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору АТ КБ «ПриватБанк» дотримав вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону № 1023-XII про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк. Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону – споживача невиправданий тягар з`ясування змісту кредитного договору».
Відповідно до положень частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
За таких обставин, суд погоджується з доводами сторони відповідача, що відсутні правові підстави для задоволення позову щодо вимог про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості у розмірі 21 783,11 грн. за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України та в розмірі 23 810,13 грн. – нарахованою пенею.
Із приводу вимог банку про стягнення заборгованості за тілом кредиту, суд виходить із наступного.
Суд вбачає, що позивач вправі вимагати захисту своїх прав шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.
Аналогічні правові висновки містяться у постанові Верховного Суду від 11 вересня 2019 року у справі № 401/1855/16-ц (провадження № 61-32875св18).
Згідно матеріалів справи та визнається сторонами, ОСОБА_1 за заявою від 30.03.2017 року отримав кредитний ліміт на суму 27 000 грн., доказів збільшення розміру ліміту за картковим рахунком № НОМЕР_1 матеріали справи не містять.
В обґрунтування заявленого ними до стягнення розміру боргу за тілом кредиту, представник банку в судовому засіданні посилався на те, що за згодою ОСОБА_1 банком йому було підключено сервіс «Миттєва розстрочка», а саме 31.10.2017 року (на суму 50000 грн. під 79% річних), 10.02.2018 року (на суму 50 000 грн. під 79% річних), від 02.03.2018 року (на суму 50 000 грн. 79% річних), від 19.04.2018 року (на суму 12 000 грн. під 79% річних); від 03.05.2018 року (на суму 25 000 грн. під 79% річних).
Ураховуючи вимоги статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до принципу диспозитивності цивільного судочинства, при ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог, а правом визначати предмет та підставу позову наділений лише позивач (статті 13, 43, 49, 175 ЦПК України).
Учасники справи зобов`язані, зокрема подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази (частина друга статі 43 ЦПК України).
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статті 76, 77 ЦПК України).
Згідно вимог статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Положення вищезазначених процесуальних норм передбачають, що під час розгляду справ у порядку цивільного судочинства обов`язок доказування покладається як на позивача, так і на відповідача.
За частиною першою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Суд приймає до уваги твердження представника відповідача та вбачає, що споживчі кредити від 31.10.2017, 10.02.2018, 02.03.2018, 03.05.2018, 19.04.2018 (миттєва розстрочка) не були ані підставами позову, ані предметом позову (тобто, не заявлені в позовній заяві взагалі), а відтак, стягнення на підставі цих кредитних договорів, так саме як і правомірність їх укладення не є предметом судового розгляду.
Окрім того, з виписки по рахунку ОСОБА_1 , наданої банком до суду, вбачається, що послуга «миттєва розстрочка» була підключена відповідачу на інший його картковий рахунок за № НОМЕР_2 , відкритим банком на підставі заяви ОСОБА_1 від 20.04.2017 року.
Доказів того, що відповідач використовував дану послугу (миттєва розстрочка) за картковим рахунком, відкритим на підставі заяви від 30.03.2017 року, матеріали справи не містять та стороною позивача не надано.
При цьому, як вбачається з пояснень представника банку, ОСОБА_1 до листопада 2019 року здійснював погашення за кредитом від 30.03.2017 року. Вимога суду щодо надання розрахунку боргу за тілом кредиту, наданим за заявою від 30.03.2017 року, без урахуванням споживчих кредитів від 31.10.2017, 10.02.2018, 02.03.2018, 03.05.2018, 19.04.2018 (миттєва розстрочка), була залишена банком поза увагою та не виконана.
Самостійно, з наданих банком матеріалів, у суду відсутня можливість встановити тіло кредиту, розмір якої позивачем не було погашено; позивачем у свою чергу не доведено належними та допустимими доказами існування у ОСОБА_1 заборгованості за договором від 30.03.2017 року за тілом кредиту саме у розмірі 104 203, 01 грн., зважаючи на те, що кредитний ліміт був визначений сторонами у сумі 27 000 грн..
Крім того судом встановлено, що кредитного договору 30.03.2017р. сторони не укладалось, а було укладено 31.03.2017р., що також підтверджується довідкою про отримані 31.03.2017р. картки № НОМЕР_1 відповідачем (а.с.19), випискою по рахунку (а.с.85-101), та рішенням Приморського районного суду м.Одеси від 14.09.2020р. (справа №522/7455/19).
За викладеного, суд приходить до висновку, що вимоги банку про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за тілом кредиту у розмірі 104 203, 01 грн. є недоведеними та в їх задоволенні також відмовляє.
Судом також розглянуто та досліджено заяву представника відповідача про застосування строку позовної давності. При цьому суд враховує наступне.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (ч.4 ст.267 ЦК).
У п. 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судове рішення» №14 від 18 грудня 2009 року роз`яснено, що встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.
Отже, тільки у разі, якщо позовні вимоги судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, то суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 ЦК і вирішити питання про наслідки такого спливу (або відмовити у задоволенні заявлених вимог у зв`язку зі спливом позовної давності, або за наявності поважних причин її пропущення – захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір із застосуванням наведеної норми ЦК).
Між тим, із урахуванням викладеного, суд не застосовує наслідки пропуску строку позовної давності, про застосування яких було заявлено представником відповідача, оскільки в позові відмовлено за його недоведеністю.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 16, 203, 207, 509, 524, 525, 526, 530, 536, 549, 550-551, 610-612, 625-626, 629, 638, 639, 640, 1048, 1050, 1052, 1054, 1055, 1056-1 ЦК України, ст.ст. 2, 4, 12, 13, 27, 43, 44, 64, 76, 81, 89, 95, 133, 141, 247, 258-259, 263-265, 268, 274-279, 354 ЦПК України; суд –
ВИРІШИВ:
У задоволенні позову Акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором – відмовити.
Рішення суду може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного суду через Приморський районний суд м. Одеси, а в разі, якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний тест рішення виготовлено 11.05.2021 року.
Суддя: Домусчі Л.В.
